Категорія: Історії

Давним-давно був одружений. Зустрів свою майбутню дружину в юності і через кілька років взяв за дружину. Через 5 років шлюбу вона подала на розлучення. Я не святий і свою провину в тому так само визнаю, але … пішла вона в перших числах листопада (отримав смс від неї, під’їжджаючи з роботи додому “я пішла, я не повернуся”), засідання у судді – 28 грудня.

Ось такий класний новий рік! А сама вона НР святкувала у батьків з новим співмешканцем. Як потім з’ясувалося роги мої росли мінімум півроку. Дізнався я це, отримавши звіт по телефону моєї дружини, бо той був оформлений на мою фірму.

Це були найважчі півроку в моєму житті. Переніс їх завдяки друзям і роботі. Не дай Бог, у когось трапиться подібна ситуація, не беріть відпустку – це найгірший вибір. Працюйте, спілкуйтеся, будьте на людях, інакше можна вийти у вікно.

І ось рівно через півроку я зустрів свою, тепер вже, другу дружину. Я вже знав, чого хочу від людини, з яким планую провести все життя. Був гіркий досвід власних недоліків. Але у мене і думки не було контролювати кохану людину в подальшому житті. Дівчата з колективу дивувалися “як же так? Тепер-то ти будеш стежити за кожним кроком”.

НІ.

Що це за життя, коли ти не віриш близькій людині? Як можна прожити разом і чекати кожен момент, що тебе зрадять?

НІ.

Я краще здохну від душевних страждань, але життя я проживу з вірою в краще.

PS: я все ще живий. У нас бувають сварки, але це не має ніякого відношення до довіри, тільки до розподілу обов’язків та взаєморозуміння.
PPS: і я щасливий. Чого й вам бажаю.

Невелика фірма орендує цех на колишньому військовому підприємстві. Ніяких ейчаров, відразу говорив з директором. Він мені показав цех, показав обладнання, розповів яку продукцію виробляють.

Потім запросив мене до себе в кабінет і за чашкою кави розпитав мене про мій досвід. Потім озвучив свою пропозицію для мене. Сказав, що людині з моїм досвідом готовий платити стільки-то, але перші три місяці буде платити менше, поки я, так би мовити, повністю адаптуюся до їх виробництва.

Пропозиція мене влаштувала і я вирішив почати працювати. В кінці місяця отримую розрахунковий лист і не можу зрозуміти, що за херня. Годинна ставка більша, ніж домовлялися, відпрацьований час на три години більший.

Ну, думаю, або помилка, або мене перевіряють. Чешу до директора. Далі діалог: Д- директор, Я – я.

Я: Тут помилка якась, я менше годин відпрацював, так і ставка меншою повинна бути.

Д: (дивиться на табульку) Ну так ти в роботу добре включився, ось я тобі заплатив стільки, скільки ти заробив.

Я: А годин чому більше?

Д: (звіряє з даними в комп’ютері) Та нормально, відповідає все.

Я: Ну як же відповідає, якщо загальне число годин на вісім не ділиться, там три години зайвих?

Д: Та як зайвих? Ти на співбесіду приходив, поки мене почекав, поки я тобі цех показав, поки поговорили. Ось тобі і три години плюс-мінус.

P S: Уже два роки тут працюю, поки ні найменшого бажання змінювати роботу не з’явилося.

Це були мої перші серйозні стосунки, я їй зробив пропозицію, весілля вже було заплановано. Моя довіра була безмежна. Молодий наївний хлопець вчиться на своїх помилках, класика жанру. Але спосіб отримання інформації вийшов простим і трошки ідіотським, але про все по порядку.

Субота, я на роботі. У той час вважав, що чоловік повинен забезпечити свою обраницю всім найкращим, нехтуючи своїми бажаннями, і при цьому не особливо звертаючи увагу на те, що отримуєш у відповідь. Смачно нагодований, сексуально задоволений, у хаті порядок – і досить. Дівчина була у подруги, “жіночі секрети-посиденьки”, трошки алкоголю, нічого незвичайного. Закінчивши свої справи, вже ближче до півночі, поїхав за нею. Настрій був чудовий, я б сказав кумедний. І по дорозі до її подруги мені приходить в голову “геніальна” ідея над дівчиною пожартувати і подивитися на реакцію. Забігаючи вперед – телефон її ніколи не дивився, соцмережі теж. Дівчина здавалася мені найнадійнішою і непогрішною. І ось сідає в машину, каже – “Привіт” і лізе цілувати. Я не вітаюся, від поцілунку ухиляюся. Вона злегка офігіває. Сиджу з кам’яним обличчям, заводжу машину, їдемо.

– Дорогий, все добре?
Мовчу.
– Ти зі мною не розмовляєш?
Мовчу.
– Що трапилося?!?! Ти мене лякаєш?!?!
Ігнорую.

Надуває губи і з ображеним виглядом дивиться у вікно.

Прийнявши максимально холоднокровний вид кажу: – Я все знаю.

Через кілька секунд вона починає плакати. Всередині у мене все обривається. Перегнув – потрібно вибачитися. Але щось змушує вступити мене інакше. Я продовжую.
– Розповідай свою версію, як це сталося.

І ось далі починається бруд. Про те, що випадково зустрілися з колишнім, йому потрібна була допомога. І якось випадково допомога закінчилася у нього в ліжку. Що ж, спасибі, що хоч не в нашій. Хоча … Хто знає …

Епілог. Вона просила вибачення, писала, дзвонила. Весілля було скасовано. Я дав їй 2 дні на те, щоб з’їхати. Сам, перебуваючи в стані афекту, поїхав до родичів. До вечора понеділка квартира була порожня. У всіх сенсах. Були вивезені всі меблі, посуд, все її подарунки. Боротися за матеріальний світ у мене тоді не було сил. Моє життя з чистого аркуша розпочалася з походу в магазин за каструлею, пачкою пельменів, тарілкою і виделкою. А спати на підлозі навіть трошки корисно. 🙂

Я працюю в середній київській компанії у відділі продажу. Мій друг днями звільнився зі старої роботи після того, як у них змінився начальник відділу. Поки шукати нове місце роботи не почав, але я запропонував зайти на співбесіду до нас в компанію (потрібні фахівці з продажу, які розбираються в техніці). Дав йому телефон та електронну пошту HR-відділу.

Він записався на п’ятницю. Досвід роботи підходив ідеально (продажу в тій же самій сфері, корпоративні клієнти), має вищу технічну освіту. З минулої роботи є кілька грамот за перші місця і навіть корпоративні відзнаки (щось на зразок медалей і т.д.). Тобто в продажах він себе почуває як риба в воді, хоча сам цю професію не надто любить.

Я попросив, щоб він не афішував, хто його запросив. Мого друга в цілому все влаштувало, тим більше я розповів про деталі. Свого керівника відділу я відразу попередив про співбесіду, розповів йому коротко про свого друга. В кінці робочого дня на прохання керівника я подзвонив рекрутеру, яка проглядала мого друга (молода дівчина, працює у нас недавно). Запитав, чи сподобався їй новий кандидат. Відбувся наступний діалог:

– Ну як він?

– Не знаю, видався дивним. Наша компанія йому відмовить.

– Чому? – тут я дуже сильно здивувався.

– Погана характеристика після проходження тесту. І ще я його профіль у Фейсбук знайшла, а у нього в друзях тільки 6 людей. Значить, погано в колективі освоїться.

– Це звідки такі висновки?

– У мене вища психологічна освіта (нічого не маю проти гуманітаріїв, сам отримував гуманітарну освіту).

У мене в цей момент просто шалено “бомбануло”. Я пішов до начальника, виклав все як є. Він офігів і сказав, що вирішить питання.

У 9 класі до нас перейшла новенька. Достатньо розумна, у міру відкрита до спілкування, спокійна, але з гумором. Чомусь більшість класу її не прийняла: дівчина могла тиждень носити один й той самий одяг, хоча речі були чистими, прасованими, а дівчинка виглядала дуже акуратно, пахла теж дуже гарно.

Якось весною, після школи, почався сильний дощ й ми побігли до неї додому сохнути, там я вирішила переодягнутись. Яке ж було моє здивування, коли я відкрила шафу, а там було штук 5 абсолютно однакових речей, починаючи з шкарпеток і закінчуючи сорочками.

“Зате менше переживаю, що вдягнути”, – сміючись сказала вона, коли побачила мій шок.

Зараз нам по 25 років й вона досі практикує такий стиль.

Рік зустрічався з дівчиною. Cпочатку все було добре, навіть дуже. Вона часто залишалася у мене на ніч. Потім ми швидко з’їхалися.

Згодом все швидко пішло під укіс – спочатку у неї почалися претензії по типу “ти мало проводиш зі мною часу”, хоча я працюю з 9 до 9, але все вихідні я проводжу з нею. Потім були постійні претензії з приводу прибирання, готування, хоча я часто приносив готову їжу з роботи додому, а по вихідним любив приготувати щось смачненьке і влаштувати романтичний обід або вечерю. Запити постійно росли, кількість докорів теж.

Останньою краплею стала фраза “що ти за мужик такий, який не може навіть айфон подарувати. Поспати б тобі на лавочці добу, може потім зможеш стати главою сім’ї”.

І це при тому, що ЦЕ МОЯ КВАРТИРА !!!!

Два тижні як попрощались. Спочатку мало не плакав від самотності, але в якийсь момент зрозумів, що так об’єктивно краще. І останні три дні я щасливий. Щасливий з самим собою.

Цим постом хочу не тільки поділитися своєю проблемою, але і сказати всім: не бійтеся виходити з відносин, який вас обтяжують. Краще бути одному, ніж разом з ким-попало!

Подряпав машину напередодні … Звернувся до знайомого майстра. Звичайний хлопець, їздить на Субарі вбитій.

Домовилися за 4 тисячі (я ніколи майже не торгуюся, не люблю це просто), місце на двері пом’яв складне. Віддав машину і передоплату.

Дзвонить він мені раніше терміну і каже, що вже зробив і можна завтра забирати. І ще каже, що підбір фарби не був складним і тому ремонт буде на 2 тисячі дешевший.

Забрав машину, все відмінно,ще й лампочки на задні стопи поміняв безкоштовно, сказав подарунок від фірми. І ось цілий день я думаю, що ж йому заважало взяти ці зайві 2 тисячі з мене. І розумію, що нічого, крім совісті.

Щиро бажаю, щоб Бог йому віддав за це сповна !!!
P.S: дуже мало зустрічав таких людей по життю.

Три місяці тому я шукав фахівця з інформаційної безпеки собі в відділ. Переглянуто було близько сотні резюме і проведено близько 30 співбесід. І лише одного кандидата я запросив “чисто по приколу” – графа “досвід роботи” в його резюме була невинно чиста, “вміння і навички” були розписані на 3-х сторінках, а вік кандидата був близьким до 40 років.

На співбесіду прийшов чоловік, якому на вигляд не було і 30-ти років. Дуже ввічливий і позитивний. На всі технічні питання відповідав грамотно, але залишався пунктик “досвід роботи”, який просто не може не бентежити, адже людині майже 40 років, а у нього немає жодного запису в трудовій!

На моє резонне питання про досвід роботи чоловік опустив погляд в підлогу і тихо вимовив: “Бабуся не дозволяла працювати”. Чесно, я в цей момент просто випав. А чоловік, явно долаючи сором, продовжив говорити. Виявляється, його виховувала бабуся, дуже строгих вдач жінка, така собі львівська аристократка.

Дбайлива бабуся не хотіла, щоб єдиний онук животів на нікчемною офісній роботі і сама шукала йому роботу великого начальника. На жаль, ніхто не хотів брати в великі начальники дорослого здорованя. І тут бабуся померла, залишивши онука один на один з цим величезним світом. І онук почав шукати роботу. Довго вивчав ринок вакансій за фахом і вивчав те, що затребуване на ринку праці. До своїх 38 років має диплом про вищу освіту і  купу всяких сертифікатів і дипломів різних курсів, які оплачувала турботлива бабуся. Але ось практичних навичок – 0. І ось і тиняється по співбесідах наш герой.

До чого я це все пишу. Сьогодні рівно три місяці, як я прийняв на роботу цього чоловіка, сьогодні закінчився його випробувальний термін. І, знаєте, я ні разу не пошкодував, що взяв його на роботу! І сьогодні ж я підготував наказ про його перше підвищення, тому що прийняв його на найнижчу посаду.

Знаю, що недобре виносити сміття з хати, але дивуюсь з кожним днем ​​все сильніше…

Вже 20 років я спостерігаю за життям сестри моєї дружини і кожен раз, коли здається що дно пробито, вона придумує і здійснює нову дичину.

Опущу її малолітні загули, і то скільки разів ми з дружиною силоміць тягнули її додому після клубу, щоб вона не поїхала з черговим кавалером. Їй 25 років, вона ні дня в житті не працювала, залетіла від чергового коханця, той, як тільки це дізнався, пропав відразу і назавжди. Його мати один раз дзвонила і кричала, що дитина не його і нічим допомагати вона не буде, ну і фіг з тобою, зла бабуся, пізніше ми дізналися, що батько дитини сів за вбивство.

Народилася племінниця, всі витрати на мені і тестеві. Ну ок, може новоспечена мама почне інше життя… Минає рік, вона починає зустрічатися з курдом, це як турок, тільки ще гірше. Знову п’є, цей курд, крім іншого, її б’є, і тим не менше вона виходить за нього заміж, через рік він їде на півроку на батьківщину, повертається, живуть у тестя з тещею всі разом ще близько року і потім він вже остаточно зникає.

Кілька місяців плачів і вона знаходить собі нового залицяльника, одруженого, кульгавого і лисого, бінго! Дівчина йде жити до нього, доньці 4 роки, звичайно запитує, де мама.

А ми кажемо, що “працює”. Горе-матір з’являється 1-2 рази на місяць на пару годин … так два роки, цей кульгавий і лисий теж їй б’є, але вже сильніше, ніж курд.

“Мама року” повернулася знову до батьків, півроку – одна, навіть почала працювати в 30 років. Пора б … і знаходить компашку поліцейських, а в цій компашці і колишнього військового набагато молодшого за неї. Через півтора роки “залітає” від нього і звичайно ж вирішує народжувати. Вся гоп-компанія живе в квартирі тестя і тещі.

Молодшої донці 3 роки, старшій 11, військовий працює охоронцем, курить по дві пачки в день і випиває кожен свій вихідний, ще й ходить наліво.

Рано чи пізно все-одно це розкриється, і ось зі страхом я думаю, хто ж буде наступним обранцем? Наркоман? Псих-шизофренік? У будь-якому випадку я впевнений, що нічого доброго не буде.

Ця історія сталася в неспокійний 1996 год. Я тоді пару років працював у Харкові, і повертався додому. Пересадка була в Києві,  тривала кілька годин.

Я пішов прогулятися, у мене була сумочка з документами і грошима. Квиток я не купив, місць було повно, справа була після Нового року. Ходжу по місту, зайшов на ринок, хотів купити футболку, сунув руку – а грошей немає. Розрізали і витягли, добре, що паспорт був в іншій кишені.

У мене аж ноги підкосилися. Грошей немає, квитків немає, У Харкові нікого не знаю. Карток не було, перекази робили на пошті. Але мені і подзвонити не на що.

В прострації я йшов по місту і не знав, що робити. Хоч пішки йди, але до Ужгорода далеко, та й холодно. На попутках хіба що, але до траси треба дістатися. Та й не завжди беруть, при тому взимку мужика. Замерзнеш.

Іду, зайшов у якийсь приватний сектор. І мені прийшла божевільна ідея – попросити грошей у борг. Чим чорт не жартує, в морду не дадуть, а якщо і дадуть, то все-одно гірше не буде. Брів, думав, у кого попросити, і тут назустріч йде молоденька дівчина, везе дочку на санчатах.

Була не була, підійшов до дівчини і розповів все, як є. І попросив позичити грошей на поїзд, як приїду – відразу переведу.

Треба було бачити її обличчя, на ньому, особливо в очах була ціла гама почуттів: переляк, недовіра, жалість. Не знаю, повірила вона мені чи ні, сказала, щоб я почекав біля будинку. І зайшла у двір.

Я стою і думаю, може зараз прийде чоловік і наб’є морду. Або спустить собаку, судячи по гавкоту там тварина розміром з теля. І тут виходить дівчина … і простягає мені 20 доларів. І каже з надією і переляком: “Ми з чоловіком відкладаємо гроші, сподіваюся, що ви не обдурите”. Я не повірив своїм очам, взяв гроші і папірець з адресою. І, їй Богу, готовий був розплакатися і розцілувати її, благо дівчина була дуже мила.

Я обміняв гроші, купив квиток і навіть на їжу вистачило. І на наступний день, як тільки приїхав додому, відразу пішов на телеграф і перевів гроші. І так буває в житті.

Наталя Олексіївна С., яка проживала у Харкові на вулиці Хмельницького (будинок, з відомих причин, не скажу), спасибі вам велике, я ніколи не забуду вас і вашого вчинку.