Якось мене обікрали, не мав грошей, аби доїхати додому, вчинок незнайомки повернув мені віру у людей

Ця історія сталася в неспокійний 1996 год. Я тоді пару років працював у Харкові, і повертався додому. Пересадка була в Києві,  тривала кілька годин.

Я пішов прогулятися, у мене була сумочка з документами і грошима. Квиток я не купив, місць було повно, справа була після Нового року. Ходжу по місту, зайшов на ринок, хотів купити футболку, сунув руку – а грошей немає. Розрізали і витягли, добре, що паспорт був в іншій кишені.

У мене аж ноги підкосилися. Грошей немає, квитків немає, У Харкові нікого не знаю. Карток не було, перекази робили на пошті. Але мені і подзвонити не на що.

В прострації я йшов по місту і не знав, що робити. Хоч пішки йди, але до Ужгорода далеко, та й холодно. На попутках хіба що, але до траси треба дістатися. Та й не завжди беруть, при тому взимку мужика. Замерзнеш.

Іду, зайшов у якийсь приватний сектор. І мені прийшла божевільна ідея – попросити грошей у борг. Чим чорт не жартує, в морду не дадуть, а якщо і дадуть, то все-одно гірше не буде. Брів, думав, у кого попросити, і тут назустріч йде молоденька дівчина, везе дочку на санчатах.

Була не була, підійшов до дівчини і розповів все, як є. І попросив позичити грошей на поїзд, як приїду – відразу переведу.

Треба було бачити її обличчя, на ньому, особливо в очах була ціла гама почуттів: переляк, недовіра, жалість. Не знаю, повірила вона мені чи ні, сказала, щоб я почекав біля будинку. І зайшла у двір.

Я стою і думаю, може зараз прийде чоловік і наб’є морду. Або спустить собаку, судячи по гавкоту там тварина розміром з теля. І тут виходить дівчина … і простягає мені 20 доларів. І каже з надією і переляком: “Ми з чоловіком відкладаємо гроші, сподіваюся, що ви не обдурите”. Я не повірив своїм очам, взяв гроші і папірець з адресою. І, їй Богу, готовий був розплакатися і розцілувати її, благо дівчина була дуже мила.

Я обміняв гроші, купив квиток і навіть на їжу вистачило. І на наступний день, як тільки приїхав додому, відразу пішов на телеграф і перевів гроші. І так буває в житті.

Наталя Олексіївна С., яка проживала у Харкові на вулиці Хмельницького (будинок, з відомих причин, не скажу), спасибі вам велике, я ніколи не забуду вас і вашого вчинку.