Пам’ятаю, як батько тиждень не обідав, аби пригостити нас тістечками. Дякую, тату!

У дитинстві жили в селищі, батько працював машиністом тепловоза, на роботу ходив пішки, йти було хвилин 20.

Зайшов якось він по дорозі на роботу в магазин, а там я стою, вітрину з печивом розглядаю.
Підійшов, запитує:
– Привіт, а ти що тут робиш?
– Нічого, просто дивлюся
– Може хочеш чогось?
– Заварні тістечка, але вони дорогі, по 22 копійки

Підійшов батько на касу і купив мені повний пакет цих тістечок. Вийшли з ним з магазину, він мені каже:

– Іди син додому, і не ходи просто так а магазин, не витріщайся. Хочеш щось, скажи. Домовилися?

– Добре, тату.

Пішов я додому, а батько – на роботу.

У нас просто в магазин постійно неблагополучні діти бігали, нічого не купували, просто дивилися, може хтось чимось пригостить, вони і раді. А тут батько зайшов, а там я тиняюся.

Приїжджав до батька недавно, згадав я йому цей випадок. Він посміхнувся і каже:
– Я тобі цих тістечок на 5 рублів купив, а сам в їдальню тиждень не ходив.

– Блін, тату …., ну купив би пару, мені б вистачило, навіщо так багато?

– Ні син, ти так уважно вітрину розглядав, у мене аж серце защеміло. Ти ніколи не просив нічого, грошей трохи в сім’ї було, мама після операції вдома майже рік, жили на мою зарплату, вас четверо. М’ясо, картопля, молоко, все було, а ось на солодощі я уваги не звертав, варення є і вистачить. З того разу я вам з зарплати завжди ці тістечка купував. Пам’ятаєш?

– Пам’ятаю тату, спасибі …