Їду в потязі, сусіди по купе – мати і двоє дітей. Мама постійно “гарчала” на дочку, і ось чому

Одного разу я перестав довіряти першому враженню. Сиджу в купе нічного поїзда Франківськ-Київ. Чекаю відправлення. “Залипаю” в телефоні.

Через якийсь час в купе заходять мої попутники – мама з двома дітьми. П’ятирічним хлопчиком і дівчинкою-підлітком. Мама дуже соромиться і весь час зупиняє дітей. Особливо дівчинку.

– Мам, а коли можна буде окропу набрати?

– Кіра, сядь і посидь спокійно.

– Мам, я залізу на верхню полицю?

– Кіра, сядь і зачекай, поки рушимо.

– Мам, а що в цих коробках на столі? Можна я свою відкрию?

– Кіра! Нічого не чіпай. Сядь, будь ласка і нічого не роби, поки поїзд не поїде!

Сиджу, не втручаюся, але подумки шкодую дівчинку. Жива дитина, допитлива. А тут суцільні заборони. Що за мама така сувора?

Але тут Кіра, до цього моменту похмуро втупившись у телефон, запитує:

– Мам! Скажи свій номер! Тут ввести треба, щоб до вайфай підключитися …

– Так, Кіра. – Жорстко обриває її мати. – Давай ти спокійно посидиш п’ять хвилин, поки поїзд не рушить? Давай ти нічого і нікуди не будеш вводити? Ти мені у Туреччині вже на сімнадцять тисяч в інтернеті посиділа …

Ого, Кіра. А ти не така проста …