Мої свекруха і свекор мене не сприймають. Потрібно мені грати роль доброї невістки, чи, відповідно, також не сприймати їх

У мене проблема зі свекрухою і свекром. І триває вона вже довго. Та я розповім усе за порядком.
Зустріла я свого чоловіка у дворі біля будинку. Він переїхав з батьками в будинок, у якому я вже проживала, коли йому і мені було по 10 років. Ми росли разом, але з самого початку між мною та його батьками щось було не так.

Моя сім’я – люди відкриті та щирі. Мій чоловік, коли ми були дітьми та підлітками, багато часу проводив у мене вдома. Мої батьки ставилися до нього, як до свого сина. Він часто їв з нами, відвідував мене коли я хворіла.
Але він ніколи не запрошував мене до себе додому. Якщо він хворів, то ми в цей період не бачилься. Нам було років 17-18, коли я вперше прийшов до нього додому. Однак ці візити були дуже рідкісні, тому що мені там було не комфортно. Його батьки були холодні, замкнуті, відразливі, зі мною ні про що не розмовляли. У їхній присутності скучно і все дуже офіційно. Повна протилежність тому, що було і залишається в батьківській хаті, де сміх і щирі розмови.

Коли мій майбутній чоловік уже став дорослим, його мама народила дочку, якій зараз 12 років. У цей час між нами вже були відносини як між хлопцем і дівчиною, що планують одружитися. Я думала, що народження дочки змінить ставлення до мене майбутьої свекрухи, адже я часто допомагала їй у догляді за дитиною.
На жаль ставало все гірше. Свекруху цікавила тільки дочка. Усі розмови, які там були, стосувалися лише її – яка вона талановита, які у неї хороші оцінки, як вона гарно танцює, декламує і т.д..

Ми зустрічалися з моїм майбутнім чоловіком, та зробити мені пропозицію щодо одруження він ніяк не наважувався. Наважився він на це аж коли нам було вже по 26 років. Я вважаю, що атмосфера в сім’ї, у якій він виховувався, вплинула на таку нерішучість.

Після одруження ми живемо окремо від батьків, моїх і його, та у відносинах з свекрухою і свекром нічого не змінилося. Зустрічаємося тільки на свята. Під час цих зустрічей я почуваюся як п’яте колесо у возі.

У нас зараз однорічна дитина. Свекруха і свекор зовсім не цікавляться своїм первістком онуком. Свекруха мені ніколи не дзвонить, дзвонять чоловікові тільки тоді, коли їм щось від нього потрібно.

Я знаю, що турботливі свекрухи на вагу золота, але, на жаль, моя егоцентрична і крижана.
Вона ставиться до мене як до незнайомої людини, у нас немає взаємної близькості. Я намагалася змінити ці стосунки, я намагалася бути милою, але нічого не змінювалося.
Моя свекруха, коли ми відвідуємо її з чоловіком, навіть не пропонує нам чаю, вона або дивилася телевізор, сидячи на дивані, або займається хатніми справами і не звертає на нас уваги.

Напевно мені потрібно з цим змиритися, стати байдужою до свекрухи і свекра і не відвідувати їх.

Моя фігура змінилася після вагітності. Чоловік не сприймає її. Як я можу змусити його сприймати мене такою, як я є?

Я з чоловіком уже 10 років, у нас двоє чудових дітей, яких ми дуже любимо. До пологів у мене була струнка, як у дівчат з модних журналів, фігура. На жаль, коли я завагітніла, все змінилося. Я набрала близько 20 кг, з’явилися жахливі розтяжки і целюліт . І хоча я не можу терпіти свій вигляд у дзеркалі, моя самооцінка понижується ще більше, коли я бачу, що мій чоловік не дивиться на мене. Я внупрішньо почала відчувати , що щось не так. Наше сексуальне життя майже припинилося. Одного разу я вирішила простимулювати нашу близькість. Одягнула сексуальну білизну, придбану спеціально для цього. Мій  чоловік просто подивився на мене і сказав, що дуже втомлений.

Я не витримала і вибухнула. Вилила йому всі розчарування і переживання. Та те, що я почула, ще більше збило мене з пантелику – чоловік сказав, що не хотів мене образити, але не сприймає мене вже так, як раніше. Наступні слова були про те, що моє тіло втратило пружність, а зайві кілограми йому важко сприйняти, тому що йому завжди подобалися худі жінки. Ми посварилися. Я замкнулася у ванній і розплакалася.

З тих пір між нами холод. Ми робимо вигляд, що живемо для дітей. Кілька днів тому він мимоволі знову приклеїв мені шпильку, коли я отримала від нього фітнес-вбрання і платний абонемент у спортзал. Вручаючи мені їх з посмішкою сказав, що буде дуже радий супроводжувати мене в спортзал і ми разом повернемося у форму. Однак я відчуваю, що не маю сил для додаткових фізичних навантажень, і в кінці дня я лише мрію подивитися хоча б одну серію серіалу по телевізору або прочитати книгу і лягти спати. Я відчуваю, що якщо я не піду на це, він залишить мене саму з дітьми або зрадить мені з іншою жінкою. Однак у мене таке враження, що він очікує, що я повернуся до колишньої форми за одну ніч, та для цього потрібно багато праці і жертв!

Чи можна врятувати мій шлюб? Як я можу змусити чоловіка прийняти мене такою, яка я є?

Оце так іронія долі! Жінка зустрілася в палаті роддому зі своїм колишнім та його новою дівчиною

Вагітність й так переносити нелегко, а тепер уявіть, що у вашій палаті раптово з’являється ваш колишній та його вагітна дівчина… Кошмар! Кошмар, що став дійсністю для Медді Чіфеллі з ТікТока.

Медді була на 25-му тижні. До лікарні її відправив лікар, адже вагітність була в зоні ризику, і жінці потрібен був регулярний моніторинг.

Хоча клініка була забита пацієнтами, спершу героїні та її бойфренду Коді видали окрему палату. І Медді разом із батьком дитини навіть встигли порадіти таким чудовим умовам. Від попереднього обстеження в неї залишилися не найкращі спогади — тоді до неї в палату підселили ще одну жінку, яка стогнала.

Але незабаром лікарі попередили Медді, що їй таки доведеться потіснитися. І в цей момент у відчинені двері увійшов колишній хлопець Медді та його вагітна подруга.

@madi_lane_ The hospital was too full for L&D at least we had a curtain??? #fyp ♬ sound ni grace – BENGBENGMARCOS

« Потім вони входять … Ми зустрічаємося очима , — каже Медді . — На щастя, між нами потім була шторка, але все одно було дуже незручно — я відчувала, що не можу говорити. Отже, ми з Коді буквально сиділи і шепотілися».

Тіктокерша також додала, що з цим колишнім хлопцем вона зустрічалася досить давно — вони були парою, коли навчалися у старшій школі:

«Я просто подумала, що це досить іронічно та безглуздо».

Хтось із коментаторів запропонував їй пожартувати і звернутися до пологового будинку до колишнього з такою фразою:

«Ну що, привіт, цілих дев’ять місяців не бачилися!»

Чоловік не витримав, а вона самотужки виростила п’ятірню! Мама з Одеси не опустила руки і прославилась на всю країну

Ця неймовірна історія сталася в Одесі. А 2015 році життя Оксани і Сергія кардинально змінилося. Вони вже були батьками прекрасної дівчинки Аліси, але вирішили, що сім’ї потрібне поповнення. Завагітніти жінці вдалося досить швидко, але те, що вони побачили на УЗД, стало для них справжнім шоком.

Виявилося, що всередині Оксани відразу 5 ембріонів! З самого початку лікарі порадили їй прибрати хоча б 2, щоб інші діти могли нормально рости і розвиватися, але вона просто не могла піти на такий крок. Як можна позбутися власних дітей? Жінка вважає, що якщо Бог послав їй такий дар, то його потрібно приймати з вдячністю. А ось Сергію було складно прийняти цю ситуацію і в родині почалися проблеми.

Малюки народилися в 2016 році. Їх вага становила від 1200 г до 1900 г. Оксана вирішила назвати їх наступним чином: Давид, близнюки Владик і Денис, близнючки Даша і Саша. Уже після народження вони стали справжніми знаменитостями в місті. Щоб хоч якось допомогти цій родині, влада вирішила подарувати їм п’ятикімнатну квартиру і мікроавтобус.

У лікарні Оксані постійно допомагала ціла команда фахівців, а от вдома було трохи складніше, адже там був виключно чоловік і мама. Сергію було складно справлятися з таким режимом: постійний плач дітей, безсонні ночі і втомлена дружина. Через півроку він здався і просто пішов. Матеріально він ніяк не допомагав, аргументуючи це тим, що у нього немає можливості забезпечувати шістьох дітей.

Спочатку він приходив до своїх дітей, а потім почав поступово віддалятися. Зараз вони абсолютно не спілкуються.

Можливо, в іншій ситуації Оксана би страждала і переживала, але коли від тебе залежить життя 6 дітей, то на сльози і емоційні сплески просто немає часу. В голові крутиться лише одна думка: «Як поставити на ноги всіх і зробити так, щоб вони ні в чому не мали потреби?».

Після народження малюків був створений спеціальний фонд, де небайдужі люди збирали матеріальну допомогу для багатодітної сім’ї. А Оксані вдалося знайти вихід з цієї ситуації. Вона стала відомим блогером з аудиторією понад 200 тисяч осіб.

Зараз їхня сім’я часто бере участь в різних рекламних кампаніях і колабораціях. Крім цього Оксана отримує допомогу на дітей.

Ця історія доводить, що ніколи не варто опускати руки і завжди з вдячністю приймати те, що тобі дарує життя. Зрештою нам посилають тільки ті випробування, які ми можемо пережити.

Зараз їхня сім’я часто бере участь в різних рекламних кампаніях. Крім цього Оксана отримує допомогу на дітей.

Джерело

Кохання чи навчання? Хлопець заставляє покинути університет, а натомість – обручка, весілля та діти. Я проти!

Я стою перед вибором. І настрій від цього у мене не найкращий. Я навчаюся на денній формі вищого навчального закладу. Завжди мріяла про денну форму навчання, а коли мрія збулася – виникла життєва ситуація, що спонукає до вибору.

Мій хлопець, з яким я почала зустрічатися ще до вступу у вищий навчальний заклад, не в захопленні від того що я навчаюся на денній формі. Він наполягає щоб я негайно перевелася на заочне навчання і щоб ми якнайшвидше одружилися. А я хотіла б закінчити навчання, а вже потім одружитися. Та хлопець вважає, що  він за цей час зістариться і не хоче бути дідом для дітей. Я його зовсім не розумію?

Спочатку він погодився на денну форму навчання і був задоволеним. Та щось змінило його ставлення до мого навчання. Можливо те, що у мене з’явилися нові друзі, у тому числі з числа хлопців. Але ж я не давала жодних підстав, ні з ким не фліртувала й не пробувала зустрічатися. Поява нових друзів не має жодного впливу на моє ставлення до нього. Правда, йому буває не комфортно, коли попадоє в компанію з ними. У ного немає вищої освіти, і підтримувати теми, на які  вони спілкуються він не може. Можливо це його пригнічує? Коли ми одні, ми якось ладнаємо, але коли ми в компанії, у наших стосунках завжди виникають якісь проблеми.

Окрім мого хлопця, ніхто більше не підтримує те щоб я перевелася на заочну форму навчання.

Мої батьки допомагають мені у навчанні й навіть спонукають мене до покращення результатів. У них для цього є фінансові та освітні можливості.

Вибір, перед яким поставив мене хлопець, почав віддаляти мене від нього. Найбільше мені не подобається його категоричність. Ми ж могли б знайти компроміс. Але він наполягає на своєму. І в мене виникло запитання: “Чи буде він в майбутньому враховувати думку дружини?” А я не хочу бути в ролі дружини з думкою якої не рахуються.

 

Мій чоловік мене дратує. Чи можна виправити ситуацію?

Я мама і дружина, і у мене велика проблема. Мій чоловік почав мене ігнорувати. Це сильно мене дратує. Його не цікавить, що зі мною і дитиною відбувається, не проводить з нами час. Він робить те, що йому подобається. Він не каже куди йде, де був – нуль інформації. Він усе планує без мене, а мене ставить перед фактом. Не запитає моєї думки, які у мене плани. Про новини я дізнаюся не від нього, а від знайомих і друзів. Я проводжу з ним лише один день на тиждень, тому що він або працює з ранку до вечора, або йде на зустріч з другом. Про те, що йде, благоволить повідомити мені вже одягнутим. Я стримуюся щоб не зірватися і не влаштувати сімейну драму. У мене починає складатися враження, що я йому потрібна лише для сексу. Розмова з ним на цю тему закінчується безрезультатно. Він або змінює тему, або каже, що втомлений, або робить винною мене. Як не знаю як вирішити проблему. Невже потрібно це терпіти?

Батьки не схвалюють мою дівчину, бо вона з села та товстіша за мене. Проти волі батьків піти не можу, але ж КОХАЮ

У мене проблема і навіть велика. Батьки, особливо мій батько, не схвалюють мою дівчину.

Ми разом вже півроку, їй 20, а мені 19.

Усе йшло добре, я познайомив її з батьками і можна сказати, що вони сподобалися один одному. Проте з часом усе змінилося. Вона живе за містом, тож ми бачимося у вихідні. До мене додому вона рідко заходить, бо трохи сором’язлива. Тому на зустрічі, в більшості випадків, я їжджу до неї у село. Мій батько не хоче, щоб я туди їздив, і після моєї першої поїздки до неї він сказав мені залишити її, бо вона живе в селі. Він часто вказує мені, що вона трохи товстіша за мене. Ми дуже любимо один одного, але я більше так не можу! Батько мене весь час пригнічує за неї, я їй, звісно, ​​нічого не кажу. Вона нічого не підозрює і ніколи не питає мене про таке.

Що робити? Серце і розум кажуть, що люблять, а я не знаю, що робити в цій ситуації.

Чи може бути залежна від чоловіка жінка щасливою?

У чоловіка є гроші, він успішна людина . Я не боюся визнати, що для мене це дуже комфортна ситуація. Є почуття, є для чого жити і це дійсно добре. Хтось може заперечити, що це не любов з мого боку, а розрахунок. Бо якби він не мав цих грошей, я б, мабуть, не цікавилася ним. Виявляється, любити можна тільки бідного чоловіка. А коли у чоловіка усе чудово і він матеріально забезпечений, то жінка поруч з ним відразу сприймається як п’явка, яка бачить тільки гроші.

Для мене цілком нормально, що жінка хоче, щоб поруч був чоловік, який дасть їй у житті все найкраще.

Я знаю, як це звучить для деяких. Мене ось-ось назвуть розрахунковою жінкою, яка любить лише за готівку. Ну, не виключено, але ми дуже добре знаємо, як жити сьогодні навіть без мінімального відчуття безпеки. Від чоловіка я отримую не тільки прихильність, але й гроші. Чоловік – це не тільки його характер, ласкаві слова, а й те, що він може нам дати.

У мене є подруга. Ми одружилися одного року, але за зовсім інших людей. Вона була страшенно закохана, ніколи не бачила недоліків свого партнера. Виглядає він гарно, але якийсь не дуже заповзятливий, ним не був і, мабуть, ніколи не буде. Працює в державному офісі, винаймає квартиру, їздить на роботу автобусом. На перших порах її це не бентежило, вони були разом, а з часом почалося…

Ми вже не можемо нормально розмовляти, бо її щоразу поглинають ревнощі. Я нічого не можу сказати, щоб випадково не зачепити її почукття. Їй доводиться наполегливо працювати, щоб утримувати свій дім і дитину з чоловіком. Мабуть, у них немає планів чи мрій.

У мого чоловіка є компанія, люди, які виконують за нього більшу частину обов’язків, отримують з цього дуже хороші гроші.  Його гроші дарують мені комфорт і спокій.

Чи треба мені цього соромитися? Одного разу я почула від подруги: ”Що ти знаєш про реальне життя? Зірвала багатого чоловіка, тому не маєш права про це говорити”.

Я не тільки бачу гроші, але й не вдаю, що не бачу їх. Вони важливі, і ми всі добре це знаємо. Кожен хоче жити комфортно і без зайвих стресів. І шлюб дає мені це.

 

 

Чи пробачати сімейну зраду? Навіть найбрудніші речі не завжди перекреслюють усе, що ви пережили. Я вирішила пробачити і не шкодую про це

Зрада не хвилює мене. Мене це не стосується, тож про що думати… Я підозрюю, що більшість з вас мають схожу точку зору на це питання. Це може статися, але не зі мною. Існує також другий підхід, який полягає в тому, що ми припускаємо найгіршу можливу реакцію. Ви часто чуєте, як жінки кажуть, що якщо спіймають на зраді чоловіка, то негайно розлучаться.

На своєму прикладі я знаю, що це не так просто. Навіть найбрудніші речі не завжди перекреслюють усе, що ви пережили. Я вирішила пробачити і не шкодую про це.

Якби хтось запитав мене, якою була б моя перша реакція на зраду чоловіка, я б не знала, що відповісти. Коли я зіткнулася зі зрадою, я вагалася між тим, щоб дати йому ляпаса і попрощатися назавжди, чи дати ляпаса і пробачити. Немає нічого гіршого у відносинах у сім’ї за зраду, адже йдеться не про безневинний “стрибок у гречку”, як часто пояснюють чоловіки. Насправді – це заперечення всього, що нас досі об’єднувало, одночасно – приниження.

Пам’ятаю, кілька років тому ця тема з’явилася під час зустрічі з друзями. Раптом нас переповнила чесність і підняли багато важливих питань, навіть не знаючи, про що ми говоримо. Ми всі погодилися, що чоловік не може заробляти менше, ніж жінка, що ми ніколи не зважимося на аборт (хоча жодна з нас не релігійна), і що зрада – це кінець.

Виходить, що в гіпотетичних ситуаціях ми сильні в бесіді. У нас є готові рішення на кожну тему. Зрадив — забути. Зізнаюся, звучить цілком розумно, але не завжди варто піддаватися емоціям.

В реальному сімейному житті все інакше. Живучи разом ми проходимо багато випробувань, і це не так просто знищити.

Та повернемось до моєї історії про зраду. Взнала я про це від однієї з подруг. Вона попросила мене про “серйозну розмову”, бо хоче розповісти те, що впевнена, мені не сподобається. І я почула, що вона знаю дівчину, з якою мене зрадив чоловік. Знаєте, як я відреагувала? Смійтеся. Я вже не пам’ятаю, чи це мені здалося таким абсурдним, чи так я захищався від правди. Я не повірила жодному її слову.

Та я набралася сміливості поговорити з чоловіком про це. Я була переконана, що він скаже ні, і це дурне непорозуміння лише зміцнить наші стосунки. Однак я помилилася, бо він зізнався. Він сказав, що наші стосунки стали настільки передбачуваними, що він почав шукати інші враження. Потім він почав сильно плакати. Він не намагався вибачитися переді мною, бо вважав, що цього замало. Він просто сказав, що це була жахлива помилка, і тоді він пошкодував про це. Він зрозумів, що кохання до мене – це найголовніше, і він не уявляє свого життя без мене.

Не знаю, що мене тоді вразило більше. Зрада, чи його раптовий приплив щирості.

Я сказала, щоб він зник з моїх очей раз і назавжди. Кілька днів я впадала у відчай, але нарешті почала думати по-іншому. Чи варто викреслювати стільки прожитих років разом через одну помилку? Тим більше, що я трохи доклала до цього. Останнім часом я дратувала його з приводу всяких дрібниць.

Парадоксально, але удар не спалив жодного відчуття, що залишилося, а дав мені певні розуміння сімейного життя. Я подумала, що дуже люблю його, і якщо я не пробачу, я буду шкодувати про це до кінця свого життя.Мені ставало погано, коли я думала про те, що він зробив, але, з іншого боку, це трапляється і не завжди означає відсутність любові. Мені страшенно шкода, що до цього дійшло, я не поверну час назад і тепер буде доречно вирішити, що з цим робити. Якби я послухала своїх друзів, я б не тільки кинула його, але й скомпрометувала б його. Але я не хотіла мстити…

Я вирішила дати йому шанс і точно не шкодую про це. З часом ми майже забули про зраду. Ця подряпина залишиться назавжди, але вона більше не болить. Тема однозначно закрита. Він став стараннішим у сімейних обов’язках, вільний час ми почали проводити разом. Тепер ми чесні з собою, як ніколи раніше.

 

Не знаю, що робити: сестра не може пробачити, що не взяла її в дружки. Але я мала на те причину

Я виходжу заміж на початку наступного року. Останні кілька місяців були для мене дуже напруженими. Я не думала, що для організації весілля потрібно думати про велику кількість речей одночасно. На щастя більшість речей вдається вирішити легко ї вчасно. Однак одне родинне питання виявилося проблемним.

Джерелом стресу стала для мене рідна сестра. Коли вона дізналася, що не буде дружкою нареченої, вона почала поводитися зі мною як зі своїм найлютішим ворогом. Я завжди знала і завжди повторював, що якщо я колись одружуся, то Оксана, моя найкраща подруга, буде моїм свідком. Ми з Оксаною знайомі ще з школи. Я довіряю їй мої найбільші секрети і маю від неї постійну підтримку. Я дуже люблю свою сестру, але вона молодша за мене на 5 років, тому я не довірявся їй і не питав поради у неї, а у своєї подруги. Будучи ще підлітками, ми пообіцяли собі, що будемо дружкою у тієї, хто вийде заміж швидше.

Моя сестра ображена моїм рішенням. Я намаглася якось розрядити ситуацію. Я пообіцяла, що вона буде хрещеною матір’ю моєї першої дитини, але вона подумала, що це просто втіха. Вона відчуває себе зрадженою і відкинутою, але це моє весілля і моє рішення. Я маю право вирішувати, кого хочу, як свідка.

Сестра озлобилася на мене і навіть заявила батькам, що не хоче святкувати Різдво в моїй компанії. Це по-дитячому і лише підтверджує моє переконання, що Оксана — найкращий вибір.

Я не хочу, щоб моя сестра страждала за те, що вона не буде моєю дружкою. Я люблю її і піклуюся про неї, але чекаю від неї трохи більшого розуміння. Як з цим змиритися?